Перша особливість – артиклі (певні, невизначені, нульові), скажімо так, це наріжна тема всієї граматики мови, якщо з самого початку не розібратися в цьому, потім немає сенсу вчити мову, все одно будете говорити неправильно.

Друга особливість – визначення роду іменника та множини іменників. Дослідження показує, що це також одна з найбільш проблемних частин граматики. Третя особливість – сприйняття мови, аудіювання, німецьку мову, як ніякий потрібно вчитися сприймати на слух, паралельно вивченню граматики.

Але, існують ще й такі особливості. У німецькій мові є слова, які пишуться завжди з великої літери (мова не йде про імена і власних назвах), це все іменники і прикметники слова. Далі, як вже згадувалося, роль артикля велика в цій мові, так як саме по ньому визначається рід іменника, а не по закінченню, як в російській мові. А ще ці ж артиклі вказують відмінок іменника. Відносно часів в мові, то німецький їх налічує 3 минулих і 2 майбутніх. Далі, прикметник відіграє додаткову роль при відмінюванні іменника. Наприклад, у реченні, де стоять: артикль, прикметник, іменник, має вживатися 1 закінчення, яке передає рід, число, відмінок іменника. Так що, схиляння прикметника буде залежати від того, який використається артикль перед іменником. Німецька мова налічує 4 відмінка: називний (хто, що), родовий (чий), давальний (кому, чому, де) і знахідний (кого, що, куди). Далі, то, що ми в російській мові кличемо наріччя, слова, що відповідають на питання як? (Гаряче, легко), в німецькому не є окремою частиною мови і виступають, як прикметник.