«Порада – це те, що ми просимо, коли знаємо вже відповідь, але він нам не подобається» (Е. Джонг). Якщо задатися питанням, для чого люди звертаються до психолога, то швидше за все буде отримана відповідь: щоб отримати пораду, як діяти у важкій ситуації. Відповідь типовий, однак в корені невірний. Більш того, етичний кодекс психолога забороняє давати поради. В кодекс цей пункт потрапив невипадково, тому є кілька причин. По-перше, рада – це готовий пакет досвіду, який може підійти чи не підійти до конкретної ситуації клієнта.
Особливо, якщо потрібно, щоб рада пролунав негайно, відразу після короткого викладу суті проблеми. Найбільш наочно це проявляється в online-консультуванні. Наприклад, клієнт запитує: «Як мені навчити дитину постояти за себе?» Далі в такий консультації слід потік цілком закономірних питань психолога, що прояснюють ситуацію.

Про вік дитини, про те, яких саме дій чекає батько від дитини; збігається думка батька та дитини щодо того, що в конкретній ситуації необхідно якось стояти за себе; та навіть про те, як, власне, виглядає те, що дитина не може постояти за себе.

Це питання не пусте, тому що одна і та ж номінація може нести в собі абсолютно різні смисли. Для одного батька не вміє постояти за себе дитина той, який плаче і біжить до мами скаржитися, коли у нього відбирає іграшку більш рішуче налаштований карапуз.

Для іншого – той, хто лише недостатньо швидко б’є у відповідь на удар. Без ясного уявлення того, що відбувається неможливо дати скільки ефективні рекомендації. В ідеалі, клієнт, відповідаючи на питання, поставлені консультантом, сам знаходить те рішення, яке йому необхідно.

По-друге, клієнти найчастіше просять поради, припускаючи, що психолог-консультант володіє тим же об’ємом інформації, що і вони, або навіть більшим. Можливо, зчитуючи цю саму інформацію за допомогою якихось своїх психологічних штучок з першого погляду.

Психолог може бути тонким спостерігачем, але, на жаль, рентгенівським зором не має, тому отримати уявлення про те, що відбувається з клієнтом може, переважно задаючи питання. По-третє, советованія передбачає обов’язкову підстроювання до клієнта зверху. Радити може людина, старший за віком, більш досвідчений, знаючий, компетентний.

Якщо психолог за якимись параметрами не підходить під портрет можливого порадника, наявний у клієнта, то рада не буде прийнятий. Він може викликати реакцію від здивування до обурення в залежності від ситуації і характеру клієнта. У разі неспівпадання бачення клієнта і психолога, який опинився недоречним рада стане основою формування розчарування в психологах в цілому.

Діалог «запитання – відповідь» передбачає паритетність у вирішенні поставленого завдання, клієнт і консультант об’єднуються для вироблення рішення на користь клієнта. На думку Н.О. Лоського, питання – це не судження, а тільки зачатки суджень. Цей погляд на суть питання представляється переконливим. Отже, як розвивати ці зачатки і розвивати Чи – вирішувати буде сам клієнт.

Нав’язувати свою думку, даючи пораду, жоден консультант не вправі