Опублікувати статтю

Прагнення говорити правду – діагноз

Прагнення говорити правду – діагноз
Щоб відчувати себе відносно комфортно в нашому суспільстві і чогось добиватися в рамках наданих їм можливостей, людина приймає писані й неписані норми, не витрачаючи особливо багато часу на вигадки про те, звідки вони взялися, правильні вони чи ні, чи треба їх міняти, і взагалі, рідко розмірковує, чи зійде завтра сонечко. Але буває й по-іншому. Буває, що деякі люди в силу різних обставин не приймають світ таким, який він є. Це може бути цілий комплекс «заперечень» або ж цілком конкретні акцентуації на тих чи інших несовершенствах світу.

Постараюся розглянути один відносно поширений випадок такого неприйняття – коли категорично не приймається нечесність, брехня, широко використовувані в якому сучасному суспільстві. Тобто людина не просто різко негативно ставиться до проявів цього «недосконалості» суспільства, а обман і брехня приносять йому значні страждання, часто аж до появи суїцидальних думок.

З одного боку, можна начебто пишатися тим, що є такі люди, з іншого – абсолютно зрозуміло, що дуже часто ніякої радості вони ні собі, ні оточуючим не доставляють. Не виправдовуючи брехня як таку, обов’язково треба згадати, що в поняття обману можна включити, наприклад, компліменти, вітання, брехня «для спасіння», недосказанність і багато інших варіантів.

От якщо навіть в таких ситуаціях людина бачить саме брехню, обман, то абсолютно точно це той випадок, коли така позиція є проблемою якщо не для самої людини, то, як мінімум, для оточуючих. Правда і брехня відносні. Але не для такої людини.

Про втрату реальності.
Фактично, ми можемо вести мову про спотвореному уявленні реальності. Втрата почуття реальності сама по собі серйозна проблема. І
якщо це дійсно відбувається, то може виявитися не психологічним, а психіатричним випадком з фармакологічним лікуванням і подальшої психотерапією.

Тобто все залежить від того, наскільки ця сама реальність втрачається або спотворюється.

Дитячі таємниці як необхідна частина дорослішання.
Деякий обман, недомовленість – невід’ємна складова нашого дорослішання і становлення як здорової людини.

Психологи, особливо дитячі, прекрасно знають, що в певному віці, десь в районі трьох років, у дитини починають з’являтися якісь таємниці, щось таке, про що знає тільки він і, найголовніше – не знають його батьки. В принципі, притягнувши за вуха, можна вважати це брехнею, але це ще і найважливіша віха на шляху становлення нашої автономії від батьків. Це етап, коли люди починають фактично відділення від них.

Персональна таємниця – це вже зачатки незалежності. А без відповідного рівня автономії ми взагалі не можемо говорити про формування людини дорослої. Тому батьки, які в категоричній формі, погрозами, сльозами і іншими маніпуляціями вимагають від дітей беззаперечного правдивої відповіді на всі свої питання, в общем-то, закладають досить нездоровий механізм в
розвиток психіки.

І це одна з можливих причин, за якими брехня, як власне, так і в його адресу, викликають у людини цілу гаму суперечливих відчуттів. У багатьох вимовна ними брехня викликає незручність і сором, хоча, на щастя, рідко хто страждає досить сильно, щоб почати говорити голу правду до місця і не до місця.

Заперечення наслідків Серед інших гіпотез про те, чому для деяких людей настільки болючим питанням є правда і брехня, може бути і та, при якій заперечується частина реальності у вигляді наслідків. Тобто говорячи весь час правду, а також бажаючи вислуховувати її, людина фактично заперечує можливість зворотної реакції на свої слова.

І в даному випадку – здебільшого негативні, аж до фізичної загрози. Наприклад, повідомити, що чоловік подруги їй зраджує з кожною спідницею – дуже погана ідея, особливо якщо тебе про це ніхто не просить. Що це за поведінка, яка інакше можна ще називати провокуючим? Як варіант, таким чином себе ведуть жертви.

У цьому ключі же пояснюється, що таку поведінку можна частково назвати ще й суїцидальним. Як в силу можливих прямих наслідків, так і моральних мук.

Відмова від боротьби.
Можна також висунути гіпотезу про те, що людина, який наполягає на справедливості у світі, зокрема – на мрію, щоб всі говорили
правду, в силу певних обставин не отримав досвіду дії в обстановці тиску, він не звик і не вміє боротися. Наприклад, виріс в надто тепличних умовах. Тобто заклики до чесності – це по суті справи відмова від боротьби або деяких напрямків, в яких ведеться боротьба, адже якщо все в світі справедливо, то всі діють за правилами, не заподіюючи один одному проблем, і можна
спокійно існувати в існуючих рамках, дотримуючись які, можна досягати певних успіхів у житті. На жаль чи на щастя, це повна утопія.

Віддалення від людей.
А може бути, у своєму прагненні говорити правду і тільки правду людина намагається віддалити від себе людей. Наприклад,
він може в силу деяких обставин їх боятися і правда – це прекрасна можливість залишитися одному в сучасному суспільстві. Місія

Може бути ще один досить поширений варіант з ідентифікацією себе з якимсь вищим істотою, яка ну просто зобов’язана внести дещицю чесності в нашому «наскрізь прогнилому» світі. Щось на кшталт «я не можу інакше – адже хтось повинен». Тобто в наявності нарцисична складова. Хто це – герой, пророк, Бог, ангел, глас всесвіту – не так важливо, суть одна.

Загалом, можна придумати ще неабияку кількість гіпотез. І в кожному конкретному випадку треба розбиратися персонально. Самостійно такі речі, як відомо, не проходять, а з часом мають властивість ще й поглиблюватиметься. Важливо, що якщо це турбує самої людини та оточення, то не варто пускати справу на самотік.

Коментарі

Написати коментар



Схожі записи

Кращі статті розділу: