Протилежністю  оральної жадібності стає, по-моєму, почуття міри. Коли так, смачно, так, здорово, але цілком можу і зупинитися … Коли беру саме по потребі … без «запасання» взапас. Без «захлебування» і потім виснажливо-болісного «перетравлення надлишків». А протилежність анальної жадібності якраз щедрість і є. «Ось вам всім від мене – нате, користуйтесь!»

Ще цікаве спостереження, що часто щедрі до інших люди дуже важко від цих інших собі щось брати. А вже попросити – допомоги, підтримки, просто чогось елементарного – ніяк. Давати – так! Просити – ні! Часто тут ось такий малюнок виходить … Напевно, тому, що практично будь-який «тут і зараз» відмова сприймається як тотальне відкидання «назавжди» … А якщо потрібна допомога, потрібна підтримка, а просити соромно, то ось як раз «жадібний рот» і розорюється … Само-підтримка, само-розраду … З раннього дитинства якраз.

Ауто-задоволення. В яких ти можеш отримувати щось зі світу смачне, але при цьому отримувати в автономному режимі. Без участі Іншого, по суті. І чим більше внутрішніх заборон запитувати допомогу, підтримку, участь від людей, тим більше якраз тяги «розряджатися» в поїдання-«запивання»-гру – і інші задоволення … Хоча буває всім відомий перекіс і в іншу сторону.

Є люди, яким «всі повинні по життю». Такі собі «бідолахи». Які якраз готові просити, просити, просити … Завжди, у всіх і скрізь. Але ось подяка у таких начисто відсутня. Т.к. їм завжди всього мало … І що б ти не зробив для такої людини, буде мало … Про подяку. Це адже в прямому сенсі цього слова «благої відповідь на твій дар».

Це про саме взаємний обмін. «Ти – мені, я – тобі». А от у якій формі, в яких варіантах – тут у кожного своє розуміння. Мені здається, що якщо зі своєю і анальної, і оральної жадібність познайомитися і хоч іноді почати їх усвідомлювати перш ось цієї автоматичної «гримаси» «хороша людина = щедра людина», то і потреба «набиватися» всякого роду «утешалкамі» стане поменше …

У переїдати часто немає гальм, і вони такі «щедрі» віддавати … при цьому віддають з очікуванням, що оцінять … «Годують» як спроби заслужити любов … або як спроби іншого проконтролювати, привласнити. Про варіанти, ніж можна підгодуватися з навколишнього світу. Орально-фіксовані жаднюги часто стають саме ненажера. Тобто використовують для свого насичення саме харчової контакт зі світом. Абсолютно забуваючи, що у нас є ще чотири канали сприйняття – чотири «входу» для зовнішніх вражень.

Хоча бувають і «жаднюги в квадраті», і «жаднюги в кубі». Це ті, кому треба одночасно поглинати світ і очима, і вухами, і ротом. Наприклад, їжа під телевізор. Або за комп’ютером. У такому варіанті переїдання неминуче. Т.к. ось такий «багатоканальний» контакт забезпечує «зашумлення» сигналів насичення.

Як тілесних, так і психічних. І одним з перших кроків до відновлення почуття міри може стати спроба «розвести» в часі, роз’єднати ці поглинальні заходи. Оральні жаднюги будь-який контакт зі світом прагнуть звести до якоїсь із форм харчування або годування. Я зараз саме про спілкування між людьми хочу сказати.

Коли спілкуватися з Іншим чи ні, завжди вибираєш по його для тебе «корисності», «функціоналу» (що б з тебе такого поиметь?). Хочу відразу обмовитися, що функціональні зв’язки і взаємо-обміни між – людьми це просто чудово. Просто чудово, коли все-таки є у вашому житті люди, цікаві вам «просто так».

Без спроб їх негайно «утилізувати» і через них отримати якесь для себе «розширення» – можливостей, приємностей, ще чогось … Мені здається, що сприйняття іншого як «харчування» для себе робить світ, з одного боку, простіше. А з іншого боку – більш загрозливим. Зжерти чогось або когось – це домогтися злиття з обраної тут і зараз фігурою. Тобто проігнорувати або зруйнувати межі взаємодії.

Або інтроеціровать Іншого «по шматочках», поглинаючи без розбору і без свого вибору «підходить мені це – ні, дякую, це собі залиште». А потім, як у відповідь люб’язності, розфарбувати Іншого своїми проекціями, тобто тим, чим у мені ось ці непережеванние шматки чужого досвіду відгукуються, і почати спілкуватися з продукцією саме свого змісту.