Як слухати своїй дитині і розуміти його

Конфлікти з однолітками і звичайні побутові задачки нібито йому цілком під силу вирішити самому – самостійніше буде. Собі ж батьки відводять роль сторонніх спостерігачів, які на піку загострення ситуації винесуть свій «єдино правильний» вердикт. Але хіба в цьому проявляється справжня увага до дитини? Що відчуває дитина, коли бачить явне нехтування або насилу перемикання на нього увагу? Образу, невпевненість і страх. Все це згодом проявиться в замкнутості або, навпаки, в надмірно демонстративному поведінці.

Подорослішавши, такі люди неохоче згадують про своє дитинство і досить холодно відгукуються про батьків. Найскладніша ситуація – перенесення моделі незадоволеності життя батьків на дітей. У даному випадку ситуація повністю пускається на самоплив. Посил такий: я нічого не зміг домогтися, тому і навчити толком не зможу. Як правило, такі батьки ніколи не втручаються в конфлікти дітей і тихо зносять навіть несправедливі зауваження на адресу їх чада. Дитина звикає з тим, що він гірший за інших, і мириться з таким становищем.

Він споріднюється з цим життєвим статусом і виходить з ним у доросле життя. Тому важливо вчасно побачити ці передумови і перестати штовхати власної дитини в групу ризику. Увага – це не виборча спрямованість на когось, а постійне включення з ним в одне дійство. Цей процес варто запустити якомога раніше. Багато хто плутає увагу з тотальним контролем. Найважливіше – відгукуватися на прохання дитини, спільно вирішувати складні ситуації, довіряти один одному. Чому б не дозволити дитині вибрати свій день у тижні – він завжди буде з нетерпінням його чекати.

У цей день можна побалувати його тим, що він любить як в іграх, так і в їжі. Обов’язково потрібно не лише слухати, що говорить і розповідає дитина, а й чути. Процес спілкування має стати особливо інтенсивним, коли дитина почала відвідувати дитячий садок або школу. Його оповідання про пригоди, спостереженнях, переживаннях – не просто можливість помітити перші ластівки інцидентів, але і випустити весь негатив через слова.

Кожна людина має персональну енергетичну картинку свого світу. Активна фаза її наповнення припадає на дитинство, коли всі канали сприйняття (нюх, дотик, огляд, чуттєвість та ін) ще не засмічені і працюють на повну силу. При цьому дитині необхідно ділитися з кимось енергією, яку він отримав, щоб ланцюжок була повною, а коло замкнутий. Якщо навколишні байдужі до нього, то й посилів немає, руки опускаються, азарт проходить. Агресія і некерованість – найгірші варіанти даної позиції, проте нерідко саме їх використовує дитина, щоб привернути увагу, причому у багатьох це спрацьовує. Насправді, щоб слухати своїй дитині і розуміти його, титанічних зусиль зовсім не потрібно.

Спільна робота і зацікавленість роблять процес виховання непомітним. Діти обов’язково візьмуть усе найкраще зі свого дитинства для побудови самостійної сім’ї і зрозуміють, як це важливо і потрібно звертати увагу на потреби батьків. На цьому й будуються справжні, повноцінні та правильні відносини поколінь.